Дві різні системи

В Україні працює нотаріальна модель: переклад виконує перекладач, а нотаріус засвідчує справжність його підпису. Нотаріус не перевіряє якість перекладу й не відповідає за його зміст — він підтверджує, що підпис поставила саме та людина.

У більшості країн Європи діє інша модель: держава сама наділяє перекладача повноваженнями. Такий перекладач складає присягу, вноситься до державного реєстру, отримує особисту печатку — і його переклад має офіційну силу без будь-якого нотаріуса. Відповідальність за точність несе він особисто.

Це не два способи зробити те саме. Це дві різні системи, і документ, оформлений за однією, в іншій просто не має статусу.

Як це називається в різних країнах

Назва й орган, що призначає, різні всюди — але суть одна: держава призначила конкретну людину.

  • Німеччина — beeidigter або vereidigter Übersetzer, призначає суд федеральної землі. Австрія — Gerichtsdolmetscher.
  • Польща — tłumacz przysięgły, реєстр Міністерства юстиції РП.
  • Іспанія — traductor jurado, акредитація Міністерства закордонних справ.
  • Франція — traducteur assermenté зі списку апеляційного суду. Квебек — перекладач, акредитований OTTIAQ.
  • Чехія — soudní tlumočník, реєстр Міністерства юстиції ЧР.
  • Нідерланди — beëdigd vertaler із державного реєстру Rbtv.
  • Італія — формально реєстру немає, але переклад проходить asseverazione: присягу перекладача перед судовим службовцем або нотаріусом.
  • Туреччина — yeminli tercüman при нотаріаті, з подальшим засвідченням noter onayı.
  • Румунія — traducător autorizat, авторизація Міністерства юстиції, далі засвідчення румунського нотаріуса.

Коли українського нотаріального перекладу достатньо

Коли документ подається в Україні — завжди. Український порядок працює тут повністю, і для іноземного документа з апостилем це саме те, що потрібно.

Коли документ подається за кордон неофіційно: роботодавцю для ознайомлення, університету на етапі попереднього розгляду, партнеру для переговорів. Тут вирішує той, хто приймає, а не закон.

Коли країна призначення не має інституту присяжного перекладача або приймає переклад із засвідченням нотаріуса. Таких країн менше, ніж здається, тому перевіряти варто завжди.

Що робити, якщо переклад уже зроблено не той

Спершу з'ясуйте, що саме вимагає установа: часто у відмові пишуть загально, а конкретна вимога є на їхньому сайті або в переліку документів.

Якщо потрібен присяжний перекладач країни призначення, український переклад доведеться замінити — доробити чи «дозавірити» його не можна, бо річ не в засвідченні, а в тому, хто автор.

Але сам оригінал із апостилем переробляти не треба: апостиль лишається чинним, і новий присяжний переклад робиться з того самого документа. Це помітно дешевше, ніж починати все спочатку, тож не поспішайте замовляти повторний апостиль.